|
Вернутися (Розділ 1) | Зміст | Далі (Розділ 3) | |
Розділ ІІ
Комаха-Серафікус-Дядя Пупс звик до дівчинки.
Похмурий дощовий день, коли Ірця не виходила гуляти в скверик, втрачав для Комахи будь-який сенс. Попри всю свою організовану ретельність, Комаха не був арантований од химерних примх і невизначених настроїв. Бачити щодня Ірцю зробилось для нього потребою.
Дощ ішов три дні. Три дні Комаха не бачив Ірці. Три дні він відчував себе незадоволеним. Навіть нове число «Аrсhіv fЯr klаssіsсhе АltеrtЯmеr» не принесло йому втіхи, дарма що там була надрукована розвідка Вілляммовіца-Мюллендорфа, а в одній з рецензій, вміщених у часописі, було згадане його власне ім'я, з посиланням на його книжку «0собливості синтакси грецьких написів у ляпідарних пам'ятках північного Причорномор'я».
Комаха гуляв по вогких доріжках скверика. Можливо, він сподівався дочекатись Ірці, можливо, звичка спочивати в скверику примушувала його, як завжди, не зважаючи на дощ, висидіти усталені півгодини на лавочці. У скверику він був сам. Патьоки води текли з доріжок на тротуар і вулицю.
Художник Корвин, високий і тонкий, подібний на розкриті ножиці, з гострим, як у Гоголя, носом, перебігаючи повз скверик, привітався з Комахою.
— Чого це ви, Серафікусе, мокнете під дощем?
Комаха сконфужено й стурбовано почервонів.
— Та це я так!.. Я гуляю!
Корвин зник за каламутно-жовтою запоною дощу з думкою про чергове дивацтво Комахи: химерну Комашину витівку — гуляти в дощ...
Вечір, стіл, лямпа. Перед Комахою розкритий том Фрейзерової «The Golden Bough», німецьке старовинне, початку ХІХ ст., видання орфіків. Великий грецький словник, компактне видання англійського словника, стопка паперу. Скинувши свої важкі окуляри, Комаха сидить, з головою заглибившись у Фрейзера. Він сперся на лікті й підтримує голову долонями. Фрейзерове тлумачення давньоєгипетської казки про двох братів як переказу про трансформацію й мандрівку душі, здається йому надто недоречним, блідим і натягненим.
Комаха починає шукати в орфіків потрібної йому цитати; він перегортає сторінки, і зосереджена увага розбивається. Він згадує за Ірцю. В нього з'являється думка, для нього зовсім несподівана: «Чому, справді, ні?.. Чому йому не мати дівчинки?»
0 десятій годині Комаха повечеряв: з'їв два шматки чорного хліба з шинкою, холодну котлету, що лишилася від обіду, випив склянку холодної води з цукром, — чаю він не пив, щоб не завдавати собі зайвого клопоту: розпалювати примус, наливати гас, — і, з'ївши перед сном ще пару яблук, точно о пів на одинадцяту заснув.
Тієї ночі Комасі вві сні привиділось таке. Неначе вечір, тиша, лямпа, стіл, шафи; неначе усе — як звичайно: книжки, папір, Фрейзер, орфіки, словники, але на підлозі коло грубки стоїть велика емальована миска з гарячою водою.
Великі грубі пальці Комахи несподівано ніжно розвішують на протягненій шворці простирало й білу флянельову сорочку. Ірця — певне, що це Ірця — стоїть голенька, з білою кучерявою голівкою, на скронях волосинки в неї злиплися від поту, бо в кімнаті напалено, й вона сердиться.
— Швидше! Ти маруда! Тільки ти не здумай, що митимеш голову з милом.
Комаха розводить руками, а тоді примружує очі й каже:
— А миші?! У дівчаток, що не миють голови з милом, заводяться в волоссі миші, великі, великі, білі й сірі і...
— Що і? Що «і»? — ледве чутно, повторюючи останню інтонацію Комахи, з широго відкритими, здивованими й трохи зляканими очима, шепоче Ірця.
— І виводять маненьких сліпих мишенят.
— Сліпих? А чого вони сліпі? А багато їх буде? Знаєш, що? Хай виводяться.
Дівчинка зацікавилась і слухняно сіла в миску, і вода з миски розхлюпалась на ноги Комасі та на підлогу, і по підлозі розплився брунатний ставок з химерними берегами.
А Комаха тим часом швидко намилив голову. Тоді раптом різкий, крикливий, голосний вий прорізав кімнату. Комаха був навіть зразу відсахнувся, а тоді похапцем почав змивати з голови мильну піну приготованою в глечику водою.
Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей.
...Вечір, тиша, лямпа, стіл, шафа, ліжко. Дівчинку викупано, покладено в ліжко, прикрито теплою ковдрою, і Комаха з серцем, переповненим ніжністю й болем, сідає на маненьку табуретку біля ліжка, щоб розповідати дівчинці, поки вона не засне, казку про солом'яного бичка.
«...Жили-були дід та баба, і не було в них дітей. І сказала дідові дідова баба: "Бач, діду, немає в нас із тобою дітей, а ми вже старі, ото зроби з соломи бичка буде в нас той солом'яний бичок за дитину"».
І не Ірці, а самому маненькому Комасі, що лежитьу ліжку, розповідає казку стара нянька, куняючи носом; малий великий Комаха ось-ось засне, йому хочеться спати, але хочеться дослухати до кінця казку старої няні...
Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальности, й людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї невідомим і неуявленим. Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує. Тільки у снах розкривається справжній сенс наших бажань.
Бажання й інтереси Комахи ніколи не виходили за рамці лекцій, курсів, тем для студентських доповідей, карток, виписок, нотаток, нових книжок, видавничих проспектів, шрифтів, форматів, палітурок, скриньки з оголошеннями про засідання в будинку Академії, вітрини з новими книжками у книгарні «Книгоспілки», крамничок букіністів та їхнього книжкового барахла.
Тепер несподівано для нього прокинулось незнане досі бажання, бажання — мати дитину! Можливо, воно ніколи б не постало в ньому, коли б не виявилося так ясно й різко в примарах баченого сну. Сон розбуркав те, що досі було притуплене, сховане в глибинах його істоти! Сон підказав бажання, перетворивши його уже на заздалегідь завершене переживання.
Мати дитину?! Це не така проста річ, як може здатися на перший погляд. Щоб мати дитину, треба одружитись!.. Отже, іншими словами, зробити низку вчинків, часто безглуздих, смішних і, кінець-кінцем, недоречних.
Замість робити виписки, збільшуючи свій бібліографічний апарат і поповнюючи картотеку, він мусів би спинити свою увагу на якій-небудь жінці або дівчинці, упевнити себе, що саме ця особа, досі йому цілком байдужа, припала йому особливо до вподоби, і він без неї аж ніяк не може жити, почати ходити з нею до театру, кіна, каварень, тоді одного дня наважитися сказати їй, що він кохає її, зробити їй пропозицію вийти за нього заміж і, нарешті, поцілувати її. Замість сидіти за письмовим столом удома або в бібліотеці, йому довелось би йти десь на побачення, ходити взад і вперед по тротуару, гаяти час і, щохвилини дивлячись на годинника, думати не так про сподівану зустріч, як про те, що він ніяк не встигне своєчасно одіслати до «Аrсhіv fЯr klаssіsсhе АltеrtЯmеr» обіцяної статті.
Леле! Для людини скромної й ніякової, до того ж переобтяженої працею, семінарами, лекціями, громадськими навантаженнями, засіданнями предметових комісій, науковими доповідями, правленнями корект, кохати жінку — це, власне, практично майже зовсім нездійсненна річ.
Покохати? Де проходить межа, що відокремлює почуття від цинізму, чемність од образи, коректність од брутальности?
Певно, що є на світі люди, здатні поцілувати жінку, але Комаха зовсім не був певен, що він міг би наважитись зробити це. Усе, що не дано, вигадано. Химерною вигадкою лишався для Комахи давній міт, повторений у пам'ятках усіх віків і всіх народів, про чоловіків, що кохають жінок. Він не припускав, щоб за цим мітом ховався будь-який реальний зміст. Чи не треба було ці перекази тлумачити алегорично?
Кінець-кінцем про все це не варт було й гадати, бо Комаха не мав жадного наміру будь-кого цілувати чи кохати, ходити на побачення, фліртувати, подобатись комусь абож шукати собі когось до вподоби. Що більш він обмірковував становище, то більше й більше впевнявся, що ледве чи він зможе здійснити своє бажання. Перед вагою тяжких зобов'язань, що малювались його уяві, занепадала його рішучість і слабла його енерія. Комаха хотів одного: не турбуючи себе жадними зайвими турботами й не ставлячи себе у прикре становище закоханої людини, мати дитину.
Що зробило людство, щоб раціоналізувати взаємини між окремими статями? Власне кажучи, нічого. Комаха хотів мати дитину найраціональнішим способом, тобто уникнувши того, щоб звертатись у цій справі до жінки.
Про свою ідею раціоналізувати кохання й шлюб Комаха, сидячи у скверику, якось розмовляв з художником Корвиним.
— Я, — сказав Комаха, — хотів би мати дитину!
— В чім справа, — відповів Корвин, — давно вже час! Вітаю від щирого серця! Одружуйся. Цікаво, хто вона, ця обраниця, що полонила тебе?! Яка-небудь студентка чи, може, хтось із спільних наших знайомих? Ладен іти в парі, що це — Валентина Петрівна!..
— Ні, — сказав Комаха, — ти не зрозумів мене. Я нічого не сказав, що збираюсь одружуватись. Я хочу мати дитину. Це зовсім інша річ. Ти розумієш?
— Не дуже!
— Я, — спробував розтлумачити Комаха, — хочу щоб це сталося без участи жінки. Мені здається, що немає потреби, щоб у дітородінні брала яку-небудь участь жінка.
Гострий ніс Корвина описав еліпсу й застиг у нерухомій напруженості. Корвин поклав долоні на голівку тростини і, зігнувши свій довгий тулуб, сперся підборіддям на руки.
Корвин був конструктивіст, і Комашина ідея конструктивного шлюбу зацікавила його, хоч він і не зовсім уявляв собі практичну можливість реалізації подібної ідеї.
— Думка, безперечно, ориінальна, — зауважив Корвин, — але мені не зовсім ясно, яким способом можна було б це здійснити. Досі, скільки відомо, дітей родили жінки.
— Що з того? — спокійно заперечив Комаха, — Це аж ніяк не факт! Я хотів би родити сам... Можливість запліднюватись, вагітніти і родити без шлюбного акту — це зовсім не моя ідея. Я можу назвати низку імен філософів, що були певні цього.
Він потирав руки і, як підсумок цього, стверджував:
— Ні, справді, чому чоловік сам без жінки не може родити дітей? Я б хотів мати дитину, не турбуючи в цій справі жінку.
Комаха говорив із таким запалом, що можна було сумніватися в тому, чи були в нього будь-які виразні уявлення про різницю між чоловіком та жінкою. Певно, абстрактність його уявлень сприяла тому, що він говорив з особливо підкресленою впертістю.
—То правда,—казав Комаха,— що ще й досі чоловік ХХ-го віку, як і чоловік кам'яного, коли він хоче мати дитину, вступає у шлюб, але це свідчить тільки про недоречність нераціоналізованих традицій, що існують, і більше ні про що. Ми повинні перемогти природу й протиставити природі успіхи розумового розвитку. Чим відрізняється на сьогодні шлюбний акт дикуна з Сенеалю й професора Оксфордського університету або дійсного члена Сollеge dе France? Істотно нічим! Коли б людство було культурно розвиненіше, воно давно подбало б про те, щоб примітивний і некультурний спосіб дітонародження заступити іншим. Людство, на жаль, не вжило жадних заходів, щоб зробити з шлюбу вчинок, гідний інтелектуальної людини.
Корвин закинув голову назад і виставив уперед великий борлак. На відповідь Корвин сказав:
— На світі, мій друже, є гарненькі дівчатка. Кохання гарненької дівчини завжди гідне культурної людини, навіть, навіть коли людина є член двох академій.
Серафікус похитав неативно і з докором своєю великою головою гомункулюса. Він не згоджувався з епікурейською легковажністю свого приятеля. Він сказав:
— Не згоджуюсь! Не можу згодитись! Для культурної рафінованої людини шлюбний акт надто вульарна річ, щоб можна було наважитись на подібну непристойність.
Серафікус поклав свою масивну волохату руку на тонку темну руку Корвина й додав:
— Я не хочу розвивати будь-яких складних теорій, але дозволю собі спинити вашу увагу на деяких побутових подробицях. Тільки на цих подробицях... Звички культурної людини рішуче заперечують усе, що пов'язане з шлюбним актом. Костюм сучасної людини остільки не пристосований до статевого акту, що розстібнутий удзик і незав'язана краватка скандалізують. Згодьтесь, що суспільство вимагає від людини зав'язаної краватки й застібнутих удзиків. Отже, з цього вже погляду шлюбний акт доводиться розцінювати як антигромадський і антисоціяльний вчинок.
Комаха з власного досвіду знав усю ніякову незручність з'явитись на лекцію без краватки абож на засідання наукового товариства з незастібнутими удзиками. Його ласкаво одводили вбік і з убивчою чемністю нагадували, що в нього не все гаразд із краваткою абож з удзиками. Чи ще гірше, коли на вулиці до нього підходили й казали:
— Ви б, знаєте, того... чи застібнулись би, чи що... Тут жінки й діти, а у вас того, не можна ж, справді, так...
Свій погляд він обрунтовував низкою етнологічних спостережень:
— Думка, що дитина родиться так, як це викладається в університетських підручниках анатомії, гінекології чи біології, це зовсім не така вже поширена й безперечна думка. З одного боку, вона є плід чистого теоретичного розумування, а з другого — висновок вульарного й грубого емпіризму. Так само, як і два цілком протилежні твердження, що з них кожне виключає інше, що, згідно з одним, сонце обертається довкола землі, а, за другим, земля обертається довкола сонця. Але як воно є справді, ми й досі ще не знаємо!.. Думка, що статевий акт є причиною дітородіння, належить власне новому позитивістичному часові і є наслідком механістичного мислення. Вона з'явилася зовсім нещодавно. Так зване нецивілізоване людство, отже, більшість людства, що не поділяє поглядів, засвоєних із шкільних підручників, припускає потребу для запліднювання інших, важливіших факторів. Усі народи певні, що жінка може завагітніти, приміром, од вихру, щось з'ївши або проковтнувши вишневу кісточку. Тубільне населення Австралії певне того, що для того, щоб запліднитись, досить подивитись на ератипу, «камінь дітей». Кожна людина може піти до такого каменя, обчистити навколо нього землю, погладити рукою, показати на жінку, що йде, і прошепотіти: «Диви, он яка гарна жінка! Поквапся!» — і таким способом спричинитися, що названа жінка завагітніє.
Коли Комаха, сидячи в скверику, розмовляв так з Корвиним, викладаючи йому свої химерні теорії, до них підійшла Ірця.
Корвину Ірця сподобалась. В ній було багато милого й привабливого: вона була незалежна й певна. Вона не хотіла того, чого не хотіла, і уперто домагалась того, чого бажала.
Познайомив Ірцю з Корвиним Комаха:
— Ірцю, привітайся! Дай цьому новому дяді руку!
Але Ірця не хоче давати руки. Вона ховає руку за спину й своє відмовлення арументує:
— У мене обидві руки ліві.
Та за деякий час вона міняє своє ставлення до Корвина й звертається до нього з пропозицією, в якій виявляється вся повнота ласкавої прихильности Ірчиної. Вона каже Корвину:
— Хочеш, я тобі полічу до ста?
Корвин згоджується. Чому поезії Лесі Українки чи Рильського треба вважати за цікавіші од чисел, перелічених до ста або тисячі? Числа в Ірчиних устах бринять патосом і несподіванкою найвишуканішої поезії.
Корвин познайомився з дівчинкою вже тоді, коли Ірчину віру в Комаху як комашиного тата похитано, а натомість з'явилася в неї нова уява, що дядя Комаха — це велика з пап'є-маше лялька-пупс.
Даремно дядя Корвин доводив Ірці, що дядя Комаха не лялька і не з пап'є-маше, а професор ІНО і викладає студентам НОП (наукова організація праці) та рефлексологію. Ірця не йняла йому віри. Те, що дядя Комаха — лялька-пупс, це було для Ірці реальніш, приступніш і зрозуміліш, як те, що він професор і викладає рефлексологію. До ляльки й Комахи Ірця ставилась однаково, трохи зневажливо.
— Пупс смішний! Дядя Комаха теж смішний!
Коли дядя Корвин настоював, що Комаха не пупс, Ірця сердилась, насумрювалась і починала бити його кулаками, намагаючися зачепити за пенсне, Розбивши пенсне Корвинові, Ірця компенсувала б своє незадоволення.
— Дядя Корвин дражниться. Хай він не ходить до скверика. Я не люблю його. Він каже, що ти професор, а не пупс. Я тебе прошу бути краще пупсом.
Ірця біжить до фонтана і, перегнувшись над басейном, зазирає вниз. Їй подобається дивитись на воду, на скляну темнозелену поверхню, де коливається листя, де перебігають струмки, де відбивається Ірчине обличчя. Ірця любить схопитись рученятами за край басейну і повиснути над водою. Ірцю лякають:
— Іди звідтіля, Ірцю! Там дід водяний! Він вистрибне з води й схопить тебе.
— Вистрибне з води? Водяний! Так він без води здохне.
В щоденнику Серафікуса є запис: діялог з Ірцею та коментар з цього приводу:
— Дядю Пупс, упади.
— Ну, Ірцю, мені не хочеться падати. До того ж тут насмічено й брудно.
— Та ні! Ти ніби впади.
— А, ніби? Гаразд! Я ніби впав.
Ірця задовольняється.
У Комахи записано:
«Нібu — улюблена схема слів, думок, вчинків Ірчиних. В нібu, в уявлене неначе замкнено всі події, все коло її днів. Вона задовольняється з нібu. Проводячи межу між нібu й тим, що є, вона ясно відчуває різницю, що відокремлює нібu від реальности, але не надає особливого значення цій різниці».
Записано:
«Ірця раціоналістка. На світ вона дивиться спокійно, врівноважено й тверезо. Вона не заперечуватиме існування водяних, але фантастичними уявленнями вона оперуватиме з цілком тверезою логічною послідовністю».
| Далі (Розділ 3) | Зміст | |