Олександер Кониський

СЕМЕН ЖУК и ЁГО РОДИЧІ.

Хроніка.

Написав в 1873 році

О. Яковенко.

Електронна бібліотека української літератури

Роман Семен Жук і його родичі Олександра Кониського — твір маловідомий але цікавий. З огляду на його раритетність, виставляю його тут у трьох формах, ак текст, ак зложені сторінки до друку, і як репродукції оригінального видання. Це дозволить і найбльш скрупульозним науковцям користати із тексту і цитувати в наукових працях сторінки оригінального видання. Цитувати треба так: Правда (Львів) т. 8 (1875) ст. 000. (Вставивши число бажаної сторінки). Тому, що сторінки цього двотижневика нумеровані послідовно протягом цілого року, поодиноких чисел і дат їхнього випуску непотрібно цитувати (і я їх не знаю).

Подаю тут образок заголовку четвертого номеру за 1875 р. для прикладу.

Роман Семен Жук і його родичі друкувався лише раз, у Львівському журналі Правда в 1875 році. Але ця публікація включала лише перші дві (із трьох) частин твору. Про видавничу долю цього твору, Микола Сиваченко пише так:

"У 1873 р. письменник розпочав працю над повістю-хронікою «Семен Жук і його родичі», дві частини її з'явилися 1875 р. в народовському журналі «Правда». Перша редакція третьої частини повісті 1876 р. загинула на прикордонній станції Волочиськ під час обшуку особи, що переправляла рукопис у Галичину. Пізніше на прохання І. Белея, який збирався видати всї три частини твору, Кониський написав третю частину вдруге (1884). Проте вона не була надрукована, оскільки Белей знайшов її не у всьому задовільною, в чому переконав і самого автора. Автограф: цієї редакції третьої частини повісті зберігається в архіві Василя Лукича (ІЛ, ф. 61, № 188)." [Микола Сиваченко. "Олександр Кониський," Вступ до Олександр Кониський. Оповідання, повість, поетичні твори. Бібліотека Української Літератури. Київ: Наукова думка, 1990. Ст. 14.

У тій же вступній статті, Сиваченко описує твір так:

Свого часу І. Франко з-поміж інших творів, які в 70-х роках друкувалися на сторінках народовської «Правди», виділив повість-хроніку Кониського «Семен Жук і його родичі», назвав її «найзамітнішою», хоч і «недокінченою пробою представити інтелігента-українофіла як тип «нового чоловіка» [ Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. Т. 41. С. 364.]

У названому творі виразно контрастують два образи: з одного боку, Антон Джур — «космополіт», що нехтує інтересами народу, має девіз «ubi bene, ibi patria » [де добре, там батьківщина], на перше місце ставить власну матеріальну користь, міняє професію лікаря на чиновника фінансів, зрештою стає «слугою банкірів», а з другого — Семен Жук — мирний ходак «у народ», що має вищу юридичну освіту, але не бажав служити за професією, шукає «опори в селі та в землі», веде власне поміщицьке господарство і водночас намагається зарадити злиденній долі мужика легальними реформами і дрібними удосконаленнями.

В образі Антона Джура письменникові вдалося узагальнити характерні риси буржуазного інтелігента, людини «віку грошей, віку егоїзму». Щоправда, не всі етапи біографії цього героя виписані з однаковою реалістичною силою.

Створюючи образ Джура, Кониський не уник спрощення, тенденційності в його характеристиці, хоч об'єктивно реалістичний спосіб малювання тут переважаючий. Іноді письменникові вдається піднятися до тієї високої безсторонності, коли об'єктивна правда життя висловлюється устами персонажа не позитивного, а негативного. «Справді ти мені нагадуєш Манілова»,— каже Джур Жукові, коли той, викладаючи програму дій, висловлював думку, що бідним селянам треба шукати порятунок у секретах агрономії, в гуртовому користуванні сільськогосподарськими машинами.

Хоч образові Джура й бракує завершеності, художньої повнокровності, він все ж був новим в українській літературі, по суті відкривав пізніше створену в ній галерею образів буржуазних іителіишів,

Програмним образом повісті-хроніки Кониського є Семен Жук. Коли він заявляє, що не буде одягати «народного вбрання», що віддасть перевагу не слову, а «практичному ділу», то в цьому виразно чується відгомін полеміки Жука зі своїм літературним попередником Радюком (повість І. Нечуя-Левицького «Хмари»), який, шоб зблизитися з народом, одягав свитку, бажаючи цією свиткою дати «значок про свої ідеї», а проти «хмар» протестував головно словом, патетичними тирадами.

У висловлюваннях Жука простежується полеміка і з тими людьми 60-х років, які, прикриваючись легальними формами громадської діяльності, вели в народі політичну пропаганду.

Не приймаючи революційних методів боротьби за перетворення суспільства, Жук проповідує поступове, мирне вдосконалення життя, власну діяльність обмежує рамками легальності і філантропії, прагне визволити селян з «економічної неволі» за допомогою позичкової каси, «дешевого кредиту», влаштування громадської кузні, крамнички, «датського приюту» тощо.

Не згадує Сиваченко (стаття його написана ще до незалежності) таких цікавих прикмет твору як фемінізм і жіноче питання, кровозмішення (і взагалі представлення сексу), гостре анти-російське наставлення персонажів і т.д.

Олександер Кониський. Семен Жук і його родичі. Хроніка. 1873.
Набір: Леся Хмілярчук
Електронне форматування: Максим Тарнавський

Текст звірено з виданням у журналі Правда за 1875 р.
 
Примірник твору з якого переписано цей текст, тобто річник Львівської Правди за 1875 рік, знаходиться у Львівській Науковій Бібліотеці ім. В. Стефаника.
Ласкаво дякуємо директору бібліотеки, Ларисі Іванівній Крушельницькій, за дозвіл на репродукцію цього тексту і за надання можливості доступу до нього.

© Канадський Інститут Українських Студій