|
|
|
| Повернутися (Квітень 1858) | Зміст | Далі (Червень 1858) |
1 травня. Ми з Семеном вирішили провести день якнебудь, а ввечері поїхати до катерингофу, поглянути на святочну публіку. Десь коло першої години пішли ми до Академії на виставу й зайшли до графині Н[астасії] І[ванівни]. Не застали її вдома й потягли до Остроградського з наміром там і пообідати. Не пощастило. М[ихайло] В[асилєвич] та його стара - В[арвара] Д[митрівна] нездужають, а діти пішли на прохідку. Ми пішли за їх прикладом і, повештавшись по набережжі Неви, вернулись додому.
У восьмій годині ввечері замість катерингофу ми зайшли до Білозерського й весело пробалакали до першої години.
2 [травня]. Був із Семеном в Ермітажі у відділі старавинної й нової скульптури. Я не уявляв, що в Ермітажі така сила останків старовинної скульптури; мабуть, їх позбирали з усіх палаців. Прекрасна думка. У відділі нової скульптури мене зачарував Тенерані своєю вмираючою "Душенькою" і прикро розчарував покійний Ставассер своєю незграбною русалкою. Оглядали музей старовини, бібліотеку і, для першого разу, тим закінчили. Увага ослабла. Залі музею оздоблені з більшим смаком, ніж ґалєрія картин.
З Ермітажу пробрались ми на виставу квітів. Надзвичайне багатство квітів та рослин. Але густий натовп гарненьких глядачок перешкожає вповні насоложуватись творами флори. В юрбі відвідувачів зустрів давніх друзів моїх: Маслова і товстенного Сєрьожу Уварова: не графа, а просто Уварова.
3 [травня]. Був в Ермітажі сам, — без Семена. Його вчора втомила антична ґалєрія та старовина, і він відмовився бути моїм сопутником. Ледащо! В Ермітажі зустрівся й познайомився з славетним ґравером Йорданом. Він чув про мій намір зайнятися акватінтою і запропонував мені свої послуги в цій новій для мене галузі. Втішений його милою, щирою пропозицією, я двічі обійшов всі залі, щоб вибрати картину для першої спроби обраного мною мистецтва. Після уважного огляду я зупинився на ескізі Мурільйо "Свята родина". Наївний, милий твір. Я не бачив картини такого змісту, до якої б так підходила ця назва, як до ґеніяльного ескізу Мурільйо. Отже, за Божою та Йордановою поміччю берусь за спроби, а потім і за Мурільйо.
У четвертій годині я покинув Ермітаж і зайшов на виставу квітів. Чарівний перехід! За кілька годин уважного оглядання творів великих майстрів я втомився, обважнів духом, — і раптом жива, свіжа краса природи й мистецтва благотворно охоплює мене та оновлює... Різноманітна зелень, маси свіжих розкішних квітів, музика, і на довершення чару — юрба прекрасних, молодих і свіжих, як квіти, жінок. Я обіцяв Уваровим обідати в них у пятій годині і пробув у цьому раю до шостої години. О, столице!
Увечері переказував свої вражіння Семенові і його премилій Олександрі Іванівні.
4 [травня]. Був у Ф. І. Йордана. Який послужливий, милий чоловік та маляр, та ще й живий чоловік, що серед ґраверів дуже рідко трапляється. Він мені протягом години [показав] усі найновіші способи ритування акватінта. Висловив бажання допомогти мені всім, що буде від нього залежати. Я розпрощався з ним — наполовину як майбутній ґравер.
Від Йордана зайшов на деякий час до графині Н[астасії] І[ванівни], а від неї перейшов до ґравера й друкаря Служинського, теж щоб повчитися. Застав його при обіді, і про справу не було й мови. Зайшов до давніх друзів — Уварових, з наміром у них пообідати. Старий Уваров сказав мені, що сопутник мій від Астрахані до Нижнього О. О. Сапожніков — тут, і завтра виїздить до Москви. Я поспішився до нього, застав його вдома, але він мене не прийняв через спішний обід. Це мене трохи законфузило, і я обтрусив порох від ніг своїх та по дорозі зайшов до чернігівського земляка свого М. І. Петрова, де й пообідав розперезано.
Увечері поїхали з Семеном до графині Н[астасії] І[ванівни], де й пробули до білого дня.
5 [травня]. В Ермітажі зустрів товариша з Академії — Міхайлова, колишнього улюбленця К. П. Брюлова. Обійшовши ґалєрії — картин та античну, зайшли ми до "Лондону" поснідати. Перед виїздом своїм із Риму до Мадріду Міхайлов у Римі часто бачився з К. П. Брюловим і розповів про його дивовижне, нечуване скнарство. Великий Брюлов великого Рембрандта перевищив у цьому таємному мистецтві! Розпрощавшися з Міхайловим, пішов я обідати до Лукашевича. Теж учень і улюбленець великого Брюлова. Лукашевич повторив мені слова Міхайлова з варіяціями. Крім морального безсилля, більш нема чим пояснити такого явища.
Із Служинським зайшов до М. І. Уткіна й не застав його вдома. Увечері з М. Лазаревським пішли до Семена і теж не застали вдома.
6 [травня]. З Семеном поїхали ми до Енґельгардта і не застали вдома. Зайшли до Курочкіна — те саме. Зайшли до землячки М. С. Кржисевичевої, і вона нас зустріла жвава, весела, молода, як і десять літ тому. Чудова жінка, її й лихо не бере. А лиха в неї чимало. Вона цими днями вернулась із Москви і привезла мені три торби поклонів від моїх московських друзів. Гостинна землячка запросила нас на сніданок, і ми не відмовились. Добре поснідавши і весело побалакавши, ми взялися за шапки, аж увійшов Громека і з ним ще якийсь київський земляк. Громека, як кум, замість ручки, поцілував у господині ніжку. Така ніжність нам не сподобалась, і ми незабаром відійшли.
Семен в якійсь справі зайшов до Юзефовича, обер-секретаря Синоду, і мене потягнув за собою. Новий знайомий, хоч і привітний, мені не сподобався. Може тому, що він рідний брат київського зрадника Юзефовича.
Попрощавшись із новим знайомим, ми поїхали обідати теж до нових знайомих, до Степанових із Харкова. По обіді Семен пішов до театру, а я — до Сухомлинова, де й зустрів давнього знайомого й земляка, академіка Никитенка. Із декламатора, актора, професора, Никитенко перетворився в звичайного собі привітного дідка, який в розмові не уникає навіть українських висловів. Приємна переміна!
7 [травня]. Від десятої до дванадцятої години Семен із своїм учнем співав різні дуети, а О[лександра] І[ванівна] їм акомпаніювала на фортепіяні, я ж слухав та від часу до часу бив браво. З якою трепетною насолодою уявляв я таку сцену в Новопетровському форті. А тепер, коли справдилося моє гарячкове дожидання, я дивлюсь і слухаю, як найзвичайнішої речі. Люди взагалі дивні, а серед них і я. Після дуетів вийшли ми з Семеном на вулицю без жадної мети. Зайшли випадково до музичної крамниці Петца, побалакали й потім зайшли до маляра Соколова, полюбувалися намальованими нашими земляками та землячками і пішли до Дзюбина — не застали вдома, зайшли до М. Лазаревського — теж не застали вдома. Вернулися до Семена і, дочекавшись Юзефовича з родиною, почали обідати.
8 [травня]. Написав листа до М. О. Брилкіна, відіслав на пошту й вибрався був до Ермітажу працювати, аж увійшов М. Курочкін і Вільбоа. План мій раптом міняється. Замість Ермітажу пішли ми до Семена побалакати про виставу опери Вільбоа. Семена не застали вдома. Зайшли до Софії Федорівни — те саме. Пішли до трахтиру, пообідали й розійшлись.
9 [травня]. Була думка витягнути Дзюбина до Павловського. Він не згодився, і я пішов пішки на Крестовський [острів] до Старова. Чекаючи обіду, я обійшов з Ноздровським половину Крестовського й Петровського острова. Пообідав і теж пішки вернувся додому.
Увечері був з Семеном у любої Ґрінберг. Вона багато й прекрасно співала. Досадно, що вона низенька, для сцени не надається, а яка б була славна, вогненна акторка!
10 [травня]. Почав працювати в Ермітажі. В добру годину — сказати, в лиху — помовчати. У другій годині пішов на Анґлійське набережжя вирядити Сухомлинова за кордон. Попрощавшись із Сухомлиновим, зайшов до М. І. Петрова. В нього випадково був квиток на вхід до Ісакіївського собору, і ми пішли; але нас не впустили, бо квиток був підписаний Васільчиковим, а не Ґурєвим. Китайська рація.
11 [травня]. Працював в Ермітажі до третьої години. Обідав з Желіґовським у Білозерського і за успіх майбутнього польського журналу "Sowo" випили пляшку шампанського. Увечері пішли з Семеном до графині Н. І. Толстої і вернулись у четвертій годині ранку. На велику радість господині, останній весінній вечір був оживлений як звичайно, і надзвичайно веселий. Семен і мадемуазель Ґрінберґ були душею загальної радости.
12 [травня]. Вирядив Грицька Галагана на Україну і пішов до графині Н[астасії] І[ванівни] щоб улаштуватися на постійне мешкання в Академії. Вона обіцяє, і я вірю в її обіцянку. Попрощавшися з Н[астасією] І[ванівною], зайшов на хвилинку до маляра Мікєшина і потім до Хлєбовського. Щасливі молодики і покищо щасливі малярі!
На запрошення Троцини та інших земляків прийшов я на пяту годину до Дюссо обідати і несподівано зустрів моїх нижнєгородських приятелів — Лапу та Бабкіна. По обіді їздили декуди з Троциною й Макаровим — та невдало.
13 [травня]. Замовив мідну дошку. По дорозі зайшов до Курочкіна й не застав вдома. Забіг до землячки Кржисевичевої — те саме. Зайшов до Ґрадовича і в дверях зустрів сестру Троцини, що вернулася сьогодні з закордону. Свіжа й здорова. Подорож закордон без челяді старих, хворих дівиць треба визнати за нормальний лік.
Wieszczu ludu - ludu synu,
Ty tem dumny, bos szlachetny,
Bo u skron twych lisc wawrzynu,
Jak ton pien twych smutny, swietny.
Dwa masz wience, meczenniku,
Oba piekne, chociaz krwawe —
Bo pracowal nie na slawe,
Lecz swej braci sluchal krzyku.
Im zamknieto w ustach jeki —
Ach! I jek im liczon grzechem —
Tys powtorzy glosnem echem
Zabronionych jekow dzwieki,
I nazd kadym tys przebola
I przeplakal, nim urodzil, —
Lecz duch z wyzyn Cie okolal.
I duch piers twa oswobodzil.
Smutny wieszczu! Patrz cud slowa
Jako slonca nikt nie schowa,
Gdy dzien wzejdzie — tak nie moze
Schowac slowa nikt z tyranow;
Bo I slowo jest tez Boze
I ma wieszczow za kaplanow —
Jak przed grotem slonca pryska
Ciemnej nocy mrok I chlood,
Tak zbawienia chwila bliska,
Kiedy wieszczow rodzi lud.
Antoni Sowa.
Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька,
Та ще й головонька.
Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,
Та й по бурлацькому:
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,
Та й ні жона його.
Ой, тілько заплаче по білому тілу товариш його,
Та й товариш його.
"Прости мене, брате, вірний товаришу, можеть я умру,
Та й можеть я умру.
Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-древа труну,
Та з клен-древа труну.
Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневім саду,
Та в вишневім саду.
В вишневім садочку, на жовтім пісочку під рябиною,
Та й під рябиною.
Рости, рости древо тонке, високеє, кучерявеє,
Та й кучерявеє.
Та іспусти гілля зверху до коріння, лист додолоньку,
Та й лист додолоньку.
Покрий теє тіло бурлацькеє біле ще й головоньку,
Та ще й головоньку.
А щоб теє тіло бурлацькеє біле та й не чорніло,
Та й не чорніло.
Од буйного вітру, од ясного сонця та й не марніло,
Та й не марніло.
Увечері був у Желіґовського, і він мені записав свій прекрасний вірш. А Каменецький записав українську пісню. Перша пісня, яку я знаю без рими.
14 [травня]. Дні несподіваних зустрічей. Позавчора з Лапою, вчора з Троциною, а сьогодні прихожу до графині Н[астасії] І[ванівни] обідати й зустрічаюсь із моїм єдиним, моїм незабутнім другом М. С. Щепкином. Він приїхав сюди з нагоди ювілею Ґєдєонова і, не знаючи моєї адреси, шукав мене в Академії та зайшов до графині, знаючи, що я там буваю. Догадливий мій великий друг.
По обіді графиня із своєю родиною і ми з нею поїхали до адмірала А. В. Ґолєніщева. Старий був у захваті від несподіваного гостя. Тут теж зустрівся я й познайомився з декабристом бароном Штейнгелем, з тобольським другом М. Лазаревського.
15 [травня]. Обіцяв бути в М[ихайла] С[еменовича] в сьомій годині ранку і проспав до десятої. Гарний приятель. Пішов до Ермітажу і працював до третьої години. Увечері пішов до Семена і не застав удома.
16 [травня]. Не вмившись, поїхав до М[ихайла] С[еменовича], але він уже щез; з горя зайшов до Курочкіна — спить. Забіг до Енґельгардта — у ванні. Пішов до мідника, взяв дошку і навманя зайшов до землячки М. С. [Кржисевичевої] — застав удома. Набалакавшись досхочу, провів її до Ґрадовичів і пішов додому. Увечері захоплювався співом милої Ґрінберґ. З Сошальським і Семеном із захвату заїхали вечеряти до Бореля й загасили свої захвати в Адольфіни. Цинізм!
Із притулку Адольфіни в сьомій годині ранку пішов до М[ихайла] С[еменовича]. Застав ще в халаті. Набалакались і вмовились обідати в К. Д. Кавєліна, що й виконали в четвертій годині. Ввечері був у Семена й не застав дома. Гульвіса!
18 [травня]. Чарівна Олександра Іванівна Артемовська — сьогодні іменинниця. М. Лазаревський купив для неї розкішну китицю квітів, а я відніс їй і подарував. І я маю прибуток, і вона не може сказати, що я привітав її з порожніми руками. І чемно, і дешево.
Пообідавши в іменинниці, ми з Лазаревським незабаром пішли до графині Н[астасії] І[ванівни] і знайшли там М. С. Щепки на. Великий друг мій на прохання графині прочитав монолоґ "Скупого Рыцаря" Пушкіна, "Фейерверкъ" та оповідання мисливого з комедії Ілїна, — і прочитав так, що слухачі бачили перед собою палкого юнака, а не семидесятилітнього старого Щепкина. Ґеніяльний актор і надзвичайний дідусь! І я, як пообіцяв, лиха прикупивши, прочитав їм свої "Неофіти". Не знаю, чи багато вони зрозуміли. Принаймні уважно слухали.
19 [травня]. У дванадцятій годині відпровадив свого великого друга М. С. Щепкина на московську залізницю. В Михайлівському театрі дивився на Садовського в ролі Расплюєва ("Свадьба Кречинскаго"). Після Щепкина я не знаю кращого коміка. Самойлову далеко до Садовського. Пані Снєткова 2-га — просто лялька. Яка б гарна була в цій ролі моя незабутня Піунова!
20 [травня]. До третьої години працював в Ермітажі. Обідав у моїх давніх друзів Уварових. Сергій Уваров, найвеселіший на світі товстун, сказав продавцеві помаранч такий експромпт:
Напрасно, разносчикъ, въ окно ты глядишь
Подъ бременемъ тягостной ноши;
Напрасно ты голосомъ звонкимъ кричишь:
"Лимоны, пельцыны хороши!".
Не обольщай меня мечтой
Плодовъ привозныхъ изъ чужбины:
Н
тъ, душу, полную какой-то пустотой,
Не соблазнятъ златые апельсины.
Я отжилъ жизнь свою давно,
И вс души моей желанья
Сосредоточивши въ одно
Разоблаченное отъ счастья ожиданье.
Напрасно, разносчикъ въ окно ты глядишь.
Увечері був у Семена, і премила Олександра Іванівна грала кращі місця з "Трубадура". Чарівно грала!
Повернувся я з Сібірі,
Та не маю долі, —
Хоть, здається, не в кайданах,
Та не маю волі.
Слідять мене злії люди
День, час і годину, —
Прийде туга до серденька,
То ледві не згину.
Комісари, ісправники
За мною ганяють, —
Більше вони людей били,
Чим я грошей маю.
Зовуть мене розбійником,
Кажуть, що вбиваю, —
Я нікого не вбив іще,
Бо сам душу маю.
Возьму гроші в багатого,
Убогому даю, —
І так людей поділивши,
Сам гріха не маю.
Маю жінку, маю діток,
Однак їх не бачу;
Як згадаю про їх долю,
То гірко заплачу.
Треба мені в лісі жити,
Треба стерегтися,
Хоть, здається, світ широкий,
Та нігде подіться.
Авторство цієї вельми немудрої пісні приписують самому Кармелюкові. Наклеп на славного лицаря. Це рукоділля мізерного Падури.
|
|
|
| Повернутися (Квітень 1858) | Зміст | Далі (Червень 1858) |