|
|
| Повернутися (Глава 1) | Зміст | Далі (Глава 3) |
БЛАГОЧЕСТИВОМУ ГОСУДАРЮ ВАСИЛЮ, КНЯЗЮ ОСТРОЗЬКОМУ, І ПРАВОСЛАВНИМ ХРИСТИЯНАМ МАЛОЇ РОСІЇ, ЯК ДУХОВНИМ ТАК І СВІТСЬКИМ ВІД НАЙВИЩОГО СТАНУ Й ДО НАЙНИЖЧОГО, ХАЙ ЗІЙДЕ НА ВАС БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ, МИР І РАДІСТЬ ДУХА СВЯТОГО У ВАШІ СЕРЦЯ ВІД ТРИІПОСТАСНОГО БОЖЕСТВА ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА - СЕРДЕЧНО БАЖАЄ ІОАНН, ЧЕРНЕЦЬ ІЗ ВИШНІ ВІД СВЯТОЇ АФОНСЬКОЇ ГОРИ
Прогулявся я подумки замість проходки по книжці-відповіді від вас, православних, яку видано проти книги на собор, що був супроти вас у Берестію(9), тим-таки згаданим дієписцем(10), і побачив, з якого джерела чи студні почерпнуто думки його розуму; той ото вискочень, черпаючи, виригнув у повітря те марнослів'я, гадаючи зловити тими словами й безсилими домислами вас. Але чому ж не зміг обмотати тією сіттю вас, правовірних? Гадаю, тому, що та мережа його словес сплетена була не від сили і вправності божої премудрості, як Петрова, бо та швидко хапала придатних до вічного життя, а ця не змогла. І тому, бачу, це сталося, що ту сіть своїх помислів із гнилої соломи чи павутини він виткав, а не від розуму святого духу на уловлення вас, правовірних. Отож мусила швидко роздертися без пожитку. Коли ж похвалиться, що багатьох інших половив чи звабив - знаю, таки половив, але не для життя, а на вічну погибель придатних. Значить, ця студня (чи джерело) не та була, з якої треба черпати і з якої хоч мало п'ють, однак так сильно наповнюються, що мусять те джерело випустити (щоб інші спрагу втамували), аби створити ріки нові. А було те джерело мізерне й вельми убоге, від якого ті, що п'ють, не можуть погасити і своєї спраги, а тим більше не мають сили напоїти інших спраглих. Значить, сталося так, що ви спершу були зловлені Петровою істинного лову мережею слів духа святого, коли гнила сіть гнилих словес не мала сили до вас пристати. Значить, мусить іти сморід од тієї нечистої води, випущеної зі студні злого і звабного мудрування, і це ваше чистої віри сумління скоро відчуло й почуло, як не зміг той, що дихав, уфундувати, чи заснувати, у ваших серцях гнізда своєму духові. Але що багато говорити! Дякую богові за твердість і сталість вашу, дякую за щирість і статечність, за щирість, кажу, яку до бога заховуєте, непорушну цноту дівоцтва віри своєї без будь-якого безчестя та огуди, що, зичу, дай боже, аби заховали до кінця.
По тій-таки книжці проходжуючись подумки, знайшов я глибоку яму, яка сягає найглибших пекельних місць; ту яму, яку духоглядці вічною прірвою називають; той рів знайшов, копач якого сам у нього й упадає, ту глибину знайшов, з якої той, хто в неї поринув, ніколи не зможе повернутися. Що ж це за такий рів, яма, глибина, прірва? То гордість, яка літає думкою високо, але насправді перебуває, коли випробувати, нижче від усього. Та гордість, у якій заховано таємницю цього віку; та гордість, що її творить високе серце - це про нього каже премудрий, що є перед господом нечисте; та гордість, котра йде од високого серця і нагло вивертається гвалтівним язиком наявне, як сказано господом - так лукавий зі свого сховку виносить лукавість; та гордість, котра від сердечного наповнення витискається в широкі нечисті вуста, а ґвалтом і отруйноязиким голосом ранить тих, що слухають. Але що багато говорити: в тім голосі я вбачав явного фарисея, про якого сказав збавитель: "Гей, не хвалися,- каже,- коли б ти був такий, як гадаєш,- та ж упасти можеш у той вищезгаданий рів". Хто-бо підноситься,- буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться"(11). Те пониження ніщо інше, як падіння в той рів, а те вивищення ніщо інше, тільки готування до того падіння. А чому? Тому, що сам себе підносить, а не бог. А понижений сам себе найменшим чинить, через це бог його й підносить. Таке вивищення буде, коли людина вважає себе саму ліпшою за інших, гіднішою, шляхетнішою й мудрішою і увіч виявляє те розуміння про себе вголос. Таке вивищення буде тоді, коли людина сама собі те привласнює, чого не в силі собі привласнити. А найдивніше, що знаходять оту яму, в якій панує гордісннй голос. І той голос я почув, що його виригнув ассірійський розум, який сказав, що немає спасіння Ізраїлю від царя ассірійського Сенахеріма(12). Такий же голос я почув, що не має спасіння Русі від невір'я папи римського.
Я бачив і посланця-оповісника, бачив єзуїта, ісусоогудника-блюзнителя. Але, о Всевишній, почуй і всели той голос! О праведний, покажи свою правду! О сильний, покажи свою силу! О премудрий, зголоси свою премудрість! О багатий, покажи своє багатство! Чудом умісти милість свою у своїх, покажи, де живеш, спочиваєш і впокоюєшся: чи в тих, котрі самі по собі бути гадають, чи в тих, котрі перед тобою нітяться і останніми себе чинять? Ти ж, знаю, благий, отак відповідаєш: я неосяжний, і в долі невипробуваний, і непізнаний, через сина давно ознаймив, кого обираю. Обираю я смиренних, покірливих, мовчазних і тих, що відчувають трепет перед моїм словом. Нехай не хвалиться сильний силою своєю, багатий багатством своїм, премудрий премудрістю своєю. А тільки тим хвальних хай хвалиться, що зміг мене пізнати через пригодження мені і творення того, що повелю, і чинив суд та правду на землі. Адже мов нерозумне мудріше від людини, а моє недуже міцніше од людини. Я хоч безумних світу вибрав, та сильних посоромлю, я хоч жебраків, людей неславного роду й таких, що нічого не розуміють, вибрав, та великих, багатих, славних і тих, що себе за великорозумних уважають, не тільки присоромлю, але й до грунту знесу і знищу. А де для того я вчиню, щоб нічим земним на землі не хвалилося переді мною ніяке тіло, тільки мною, і прославлю тих, котрі прославляють мене добрим життям та смиренням, а які ганьблять лихим життям та гордістю, тих до кінця і навіки знищу й осоромлю.
Прийдіте ж тепер, усі православні християни, щоб побачити того оповісника папського голосу! Адже час наспів, щоб його на середину витягти і плакати над ним, як по нагло здохлому, і вчинімо всі одноголосно (оскільки справжніми християнами зветеся і спасіння всіх любите) погреб тому трупові папського невір'я, і плачмо всі по ньому, бо ж погибеллю вічною помре і воліє у пекельних прірвах поховатися. Ось він - труп голосу папського невір'я та гордості, що нібито брама пекельна перемогла грецьку віру, а римську не перемогла й перемогти не може і то через те, що папа голова й намісник святого Петра. Ось він, труп посланця папського голосу,- лежить нагло здохлий. Зруште ж усі, милостивії, єство своє й оплачте його: вже-бо його в смиренні ніколи не побачите, вже-бо у благочестя і православ'я ніколи він повернутися не зможе, уже світла благовір'я ніколи не побачить, уже радості отця, і сина, і святого духа ніколи не сподобиться, уже небесного спадку, православним уготованого, навіки він уже позбувся. Плачте, боголюбці, і стогніте, дивлячись на того трупа, і головами кивайте, виказуючи ревність сердечної любові і охайте по ньому, поминаючи: який красний був, коли здоров'я мав, а тепер як змінився, коли отрупів і бездушний став! Мовте подумки, поглядаючи: "Чи не ліпше було вірою живим бути, аніж невір'ям здохнути? Чи не ліпше було смиренням живим бути, аніж гордістю здохнути? Чи не ліпше було в єдності з нами бути і вічно жити, аніж, відлучившись од нас, нагло здохнути й загинути? Чи не ліпше було світло розуму завжди сущого, православній церкві дароване, бачити, аніж нині у тьмі поганських наук зачинитися й померти? Чи не ліпше було, в простоті серця хвалячи бога, разом із нами здоровим бути, аніж нині, відлучившись од нас, захворіти комедійським та машкарським набоженством(13) і померти?"
Затим, оплакавши голос того трупа, такі слова мовте:
"Ох, ох, окаянний голосе! Чи не мовили тобі святі отці, щоб не відлучався од церкви, бо лев-диявол тих, що відлучилися геть, хватає. Чи не мовили тобі святі отці, щоб не відлучався од гурту, бо заблукаєш замість горнього Єрусалима у найнижче пекло? Чи не мовили тобі святії отці, щоб вище над усіх не заносився, бо, упавши, розіб'єшся? Чи не мовили тобі святі отці, щоб не їсти багато потрави поганських наук, бо розумом звабним отруїшся і будеш одлучений від святої трійці і здохнеш навіки? Адже явно бачимо, що, страждаючи нині, лежиш мертвий, голий, бридкий, убитий і повалений. До цього світ тебе довів! До цього гордість тебе довела! До цього тебе влада головна й начальна довела! До цього тебе слава світу цього довела. Отож те, що шукав, те і знайшов. Отож, чого тобі хотілося, теє тобі здійснилося".
По тому, поховавши й оплакавши того трупа, всі свідки видіння того гидкого голосу, зібравшись, чудуйтеся і поминайте його, як він діє тепер чи в давньоминулих часах, і, поклавши пам'ять його словес перед собою в реченні: "що брами пекельні грецьку віру перемогли, а віри папи римського не перемогли й перемогти не можуть", кажіть подумки, дивуючись тому: "О окаянний голосе! Звідкіля той дух ти почерпнув? Звідкіля ту силу ти взяв, щоб виригнути таке? Від якого вчителя те слово вивчив? Од якого митця і майстра того навчився і від кого з наймудріших мудреців того голосу слово ти чув? Чи був ти у тому сховищі, де розміряється людське життя? Чи був ти у тій скарбниці, де вік основується й подається на службу й потребу людську? Чи був ти у тій скарбниці, де скарби вічного життя лежать для тих, хто бога любить? Чи був ти у тій скарбниці, де бог свою таємницю про своїх предвічно урядив? Чи був ти у тій скарбниці, де страждущим лежить вічна слава честі-корони у цьому світі? Чи був ти у тій скарбниці, де Павло чув невимовні бесіди, яких не міг розповісти й уславити тим, що тілом обкладені й живуть та мудрують по-мирському? Від кого ти, окаянний голосе, чув, що віру грецьку пекельні ворота перемогли, а римську не перемогли?"
На те безбожний голос хоч і не захоче відповісти, а муситиме: "Як не чув того ні від кого, тільки від тілесного мудрування, а найбільше від гордого духу,- так і вважаю. А це тому, що над греками панує турчин, патріархи патріархат у турка купують, вони в неволі поганських рук, жодної вольності не мають, біду терплять, страждають, чистилище в цьому житті в тілі проходять, отож і кажу, що брами пекельні перемогли грецьку віру. А папську відтак тому не перемогли, вважаю, що папа від неволі вільний, влади ні в кого не купує, сам добровільно на папство вступає, нікому не поклоняється, ані покоряється, більше того, всі йому поклоняються і шанують, як голову й намісника святого Петра, також бід, страждань, нестатків, печалі й будь-якого утиску в цьому житті не терпить - з цього й бачу, що брами пекельні папську віру не перемогли. А за безпечальне життя учинив собі і своїм папа чистилище після смерті, хай чиститься й чистяться - має-бо таку владу, як голова й пан усього світу".
Обміркуйте отож православні християни, що мисленно зійшлися на цей погреб, ті вигуки оповісника папи римського отакими словами: "Чи в тому віра твоя, римлянине, що в світі цьому ти славний і великий? Чи в тому віра твоя, римлянине, що над усіма верх осягти хочеш? Чи в тому віра твоя, римлянине, що в житті цьому честі і влади шукаєш? Чи в тому віра твоя, римлянине, що всіх під собою за нижчих та безчесніших, за вбогих та найпростіших прагнеш ти мати? Ча не через те твоєї віри брами пекельні не перемогли? Чи ж така віра над гріхом і духами піднебесними лукавими(14), з якими маємо боротися (за Павлом), у світі цім царює? Чи ж не бачиш, римлянине, як нагло і ґвалтовно тая віра вбита вже є? Чи ж не бачиш, крикуне папський, як брамами пекельними диявол, що володіє світом, того, трупа твого невірства зачинив, замкнув і на погибель вічну запечатав, бо ти йому вклонився, спокусившись на показне багатство цього світу, чим і нашого владику спокушав, але був ним відкинутий? Чи не бачиш, римлянине, як ти спокусився і звабився? Чи не бачиш, як ти тую красну цяцьку від усього серця, мислі й душі , полюбив і вхопив? Чи не бачиш, як тебе той мирський цар любов'ю влади світу цього нагодував, отпустив і отруїв, що й дихати від гордості не можеш - вже й і бачу, як нагло ти до кінця вже здох!"
Отак той погреб невір'ю папи римського учинивши, утвердітеся, православні християни, стояти в православній вірі міцно і непорушне, і не бійтеся голосу оповісника римського папи. І не тривожтеся від крику й вигуків його, але обернітеся якнайшвидше на молитву до всещедрого бога. Наша істинна віра є та, яку брами пекельні не перемогли й перемогти не можуть. Наша істинна віра є та, яку блиск світу цього звабити не може. Наша істинна віра є та, яку страх бід і розмаїтих страждань та смертей устрашити не може. Наших-бо патріархів віра є істинна, вони спасіння своєї віри в цьому житті купують, за Павлом, спокутуючи; він каже використовувати час, бо дні лукаві. Нашої-бо віри брами пекельні не перемогли і перемогти не можуть. Нашої-бо віри подвигу в житті цьому вінці царства небесного приготовані, нашої-бо віри чистилище -од бід антихристового слуги, папи римського, та його угодників пливти й очищатися, щоб достойними бути після смерті вічно царювати із Христом. Латина ж буде з дияволом у геєні вогненній після смерті вічно очищатися. Не бійтеся отож, о православні, голосу оповісника папи римського, який говорить: "Хто вибавить Русь од зваби невір'я папи римського?" Віруйте кріпко й нерушно й будете єдині у вірі. Є той, хто нас вибавить, тільки до нього істиною від усього серця припадімо. Є той, хто славно звитяжить, котрий одним помахом 185 тисяч ассірійського війська побив(15). Є в нас непереможна сила, непохитне божество, свята, єдиносуща, животворяща й нероздільна трійця, отець і син, і святий дух, бог у трьох іпостасях, у якого ми віруємо, якого славимо і якому поклоняємося благочесно, в нього-бо хрестимося. Він силу має вирвати нас із полону латинського і звільнити від зваби антихристової віри - йому слава вовіки віків, амінь. Йому ж вас і доручаю.
| Повернутися (Глава 1) | Зміст | Далі (Глава 3) |
Примітки:
"Послання князю Острозькому" було створено в кінці 1598 р. або ж у 1599 р. після того, як І. Вишенський прочитав "Апокрисис" Христофора Філарета - відповідь на трактат П. Скарги "Синод Брестський" (1597). "Апокрисис" вийшов спершу польською мовою в кінці 1597 р. у Кракові, а близько 1599 р. в перекладі на книжну українську мову. Одне з цих видань потрапило на Афон.
9. Собор у Берестію - Брестський собор 1596 р., на якому було проголошено об'єднання (унію) православної церкви з католицькою.
10. Згаданий дієписець - Петро Скарга (1536-1612), польський релігійний письменник, фанатичний проповідник католицизму, один з ініціаторів Брестської унії.
11. Євангеліє від Матвія, XXIII, 12.
12. Сенахерім (Саннахірім, Санхерів, Саргон) - ассірійський цар, син Салманасара, царював у VIII ст. до н. е.
13. … комедійським та машкарським набоженством...-Тут І. Вишенський виступав проти театральних вистав, які поширилися на Україні в кінці XVI ст. і на яких розігрувалися здебільшого сцени на біблійні сюжети. Особливо дбали про розвиток релігійного театру при своїх школах єзуїти (т. зв. єзуїтський театр).
14. … духами піднебесними лукавими...- За біблійною легендою, один із старійшин ангелів Денниця, чи Люцифер повстав проти бога і був скинутий з небес, зробившись із світлого духа темним. За ним рушив весь його полк. Після цього одні з демонів почали жити в повітрі (піднебесні духи), другі на землі, а треті - в пеклі, під землею. Вважалося, шо повітряні духи шкодять людині блискавкою, вихорами, градом, схиляють її до гріха.
15. … той, хто … одним помахом 185 тисяч ассірійського війська побив.- За біблійною легендою, військо ассірійського царя Санхеріва напало на Єрусалим і обложило його. Бог послав ангела, який уночі забив в ассірійському таборі 185 тисяч воїнів.