Maria G. Rewakowicz

Introducing the Ukrainian Émigré Poets of the New York Group

The phenomenon of the New York Group comprises two generations of Ukrainian émigré poets residing, despite the group's name, on three continents (North America, South America and Europe). New York City, however, has always constituted a seminal point of reference and its name signified an innovative approach to Ukrainian poetry. Yet the significance of New York is not just symbolic. This is indeed the place where in the mid-1950s the group originated, imbuing the postwar Ukrainian literary émigré milieu with the avant-gardist spirit and fresh designs. The poets eagerly experimented with poetic forms, privileging vers libre and metaphor as well as embraced such fashionable at the time artistic and philosophical trends as surrealism and existentialism. By the early 1960s all seven members of the New York Group (Bohdan Boychuk, Yuriy Tarnawsky, Zhenia Vasyl'kivs'ka, Bohdan Rubchak, Patricia Kylyna, Emma Andijewska and Vira Vovk) published at least one poetry collection; in fact, a majority had by then two or even three books to their credit. At that early stage the poetic output of the group's members formed a genuine aesthetic alternative to socialist realism, still much prevalent in Ukraine of the 1950s under the communist regime.

While the label ‘New York Group’ commonly refers to the seven poets named above, the group's membership also includes five poets who joined the original contingent a decade or even more than a decade later. These ‘fellow travelers' (George Kolomyiets, Oleh Koverko, Marco Carynnyk, Roman Babowal and Maria Rewakowicz) betray the same inclination toward formal experimentation as well as display continuity in the realm of thematic preferences. Added to the universally poetic themes of love and death are the motifs of the erotic, the city, alienation and unease. The preferable modes of expression are highly subjective, intellectual, often playful and ironic. But what really unites the founding members with their younger counterparts is a common desire to express themselves freely in their native tongue. Despite a few cases of bilingualism (Tarnawsky, Babowal, Kylyna, Carynnyk), Ukrainian remains the main and preferable medium for poetic expression among the group's members. The New York Group has never come up with any manifestoes and always insisted that the basis of its existence is personal friendship and a belief in the freedom of artistic expression.

The selection proposed here consists of two parts, mirroring the creative evolution of the group from the mid-1950s through the 1960s and 70s to the 1980s and 90s. Part I introduces the output of the founding members, and Part II presents the group's younger voices. My approach has been comprehensive in the sense that I have included poems of all twelve members of the group, even though some are no longer active in poetic craft. Among the poets of Part I, Zhenia Vasyl'kivs'ka and Patricia Kylyna no longer write poetry, though Patricia (Kylyna) Warren still writes fiction in her native English. Among the poets of Part II, Marco Carynnyk and Oleh Koverko have not published any poetry since the 1970s and 1980s, respectively (though, again, Carynnyk writes non-fiction in English). All other poets have been actively publishing. Since the declaration of Ukraine's independence in 1991, their literary activity has understandably shifted back to the homeland. Most of their books published in the 1990s and 2000s came out in Ukraine.

Each poet is represented in this selection by no more than three poems in Ukrainian and one poem in English translation (with no original equivalent). I have aimed at choosing most emblematic poems, those which could signal (despite their limited extent) the poet's overall direction or poetic proclivity.

Emma Andijewska's surrealistic associations are counterbalanced by her stunningly explicit homoerotic poems included in her collection Ryba i rozmir (1961). Bohdan Boychuk's preoccupation with love and Eros is reflected in the poem “Podorozh po kokhanniakh,” but he is also one of the very few among his colleagues in whose poetry the horror of war finds its painful contemplation. Patricia Kylyna's fascination with other cultures, foregrounding alterity & difference, makes her poetry intertextually rich and intellectually rewarding. Another proponent of intellectual poetry, Bohdan Rubchak, muses over histrionic qualities of poetic craft, playfully juxtaposing the cultural emblems of the past (e.g. Hamlet) with the more personal and emotional. Yuriy Tarnawsky's penchant for experimentation and things Spanish are especially conspicuous in his prose poems Bez Espanii, from which “Zvernennia XIV” has been taken. But his poetry also underscores the lyrical and subjective, often propped up by striking associative imagery. Zhenia Vasyl'kivs'ka's only collection Korotki viddali (1959) signaled a great beginning, but there was no follow-up. At the heart of her poetry stands personified nature, all wrapped up in unusual metaphors. Vira Vovk's poetic maturity came with the publication of Elehii (1956), from which the poem “Orfei” has been taken. Her skillful utilization of the mythical, the religious, and the exotic makes her poetry diverse and thematically rich.

There is a unifying thematic scheme underlying the selection in Part II. It is the motif of the self vis-a-vis love with its attendant erotic. While Eros constitutes only one aspect of the younger poets' output, it is nevertheless an important component of their poetry. Ethereal qualities of Roman Babowal's poems ward off any trace of gloominess, even when things turn bad in love (”Pislia zrady”). The poet celebrates the beauty of romantic involvement by choosing images that highlight joy, laughter and warmth. Two poems by Marco Carynnyk presented here belong to his very early poetic trials and do not reflect the complexity his mature poetry brings in. Yet these two short lyrics underscore his early preference for simplicity capable of generating a haunting enigma. George Kolomyiets's ironic take on the causes of birth or, to put it differently, on provocative consequences of sexual intercourse, definitely makes one grin wholeheartedly, though his poem “Lesi” reveals the more serious side of his lyricism. Oleh Koverko's somewhat abstract love musings often turn into intricate meditations with images full of sexual connotations (e.g. “Ballad about a Tired Body”).

The strong undercurrent of eroticism in the poetic texts of the New York Group was not only an expression of their aesthetic inclinations, but also very much an active undermining and challenging of the petite-bourgeois mentality of the contemporary Ukrainian émigré reader. Rebelliousness, unwavering individualism and freedom of expression define the essence of the poets' creative activity.

Part I

Емма Андієвська
(1931)

Aнгел-воротар спокушається землею

У ангела поріг — гора.
Він не накручує годинники
На кожний порух, не горить
Двокрильними в садах над динями.
Не сміє навіть шершню німб
Доставити в належну пору,
На вечір тіні дня випорювать...
Все інші те, що він так любить,
Для інших ангелів летючість,
А він на варті кровоточить —
Не рай йому, а місце лобне!
Крокує ангел в світлі брами,
Задумався, й чекають душі:
Чи пустить він їх за поріг,
Чи, може, поглядом задушить;
Хто зна, як з ангелами тут до діла,
Можливо, він тиран, причепа
Й від них закриє вічність чопом.
Можливо, він сама душа,
Цей вісник світлової долі.
А ангел погляда додолу
І дума: як там хороше!

(Народження ідола, 1958)

* * *

Якщо ти мене зрадиш,
Я тебе каструю.
Я останній раз кажу тобі:
Не задивляйся на того бородача
З короткими ногами,
Що бахвалиться величиною свого фаллоса,
Як м'ясник,
Що вихваляє м'ясо, засиджене мухами,
Поплескуючи по ньому долонею.
Запевняю тебе, його фаллос
Не вартий старої підошви.
Все це лише видимість і бахвальство.
Він профан,
І йому задовольняти хібащо овечок.
Вір мені, я його знаю,
Він не тямить навіть абетки кохання.

Напис на мурі

Він, з гронами винограду в голосі,
Нехай залишить свою флейту
І підійде до мене.
Сьогодні я його любитиму,
Я, ім'я якого бояться вимовляти.
Нехай він скине одяг,
Що поганить його тіло,
І перестане червоніти, як дівчина,
Затуляючи руками
Свій божественний фаллос.
Сьогодні я його любитиму,
Я, ім'я якого соромляться вимовляти.

(Риба і розмір, 1961)

On the Superiority of the Other Sex

So I need to be envious because I'm not a man?
As it were, poor little me! Just because my organ
Doesn't dangle on the outside, and I lack higher thinking,
And power, and I vainly embody

Vacuous sound, and my build too slight
To more deeply understand the all-embracing,
For woman is not fully realized, and filled with faults,
And she's incapable of lifting the world!

I've roamed little among women, I admit,
The common folk have been enough for me.
I limp, yes. They didn't look very closely.

I just know how to bring about wonder.
The only thing I don't have is a hand to hold up my elbow.
You can use my shoulder for the galaxies.

(From ‘Nauka pro zemliu’, 1975)
Translated by Michael M. Naydan

Богдан Бойчук
(1927)

Stony Wold Санаторія

Гранітний стогін вітру,
зелений шум Адірандакс,
хлипання озер —
вриваються
розіпнутим вікном
і тонуть в білому житті
між білими ліжками,
де білі люди
носять тиху смерть
у грудях.

Дай руку висохлу,
бо ломиться дорога,
ступімо крок,
ще поки в грудях смерть.

Бо що осталося?
Світанки
з зимними устами
сухотні дні
і вечори
із запахом непитого вина,
неторканих губів,
невживаного тіла.

І ще краєчок
білого життя.

Ходім.

(Час болю, 1957)

Подорож по коханнях
(уривки)

1

в полі червоніє кров дозріння
де-не-де сивіє жмут
питань

ти по кладці переходиш в осінь
і збираєш залишки
кохань

4

всі дороги вели до тебе
а ти вела ніде
беручи мене по дорозі
не даючи себе

всі бажання мої пірнали
в дівоче дно ріки
всі дороги були тобою
ти не була ніким

6

я роздавав себе рокам
і з дня на день ставав відсутнім
я роздавав себе жінкам
і висилав дітей в майбутнє

і залишилася одна
ілюзія життя у роді
як перекисла рідина
у роті

7

моє життя подерте на строфи
любови й зради
моє життя покрите знаками
гіркої знади

за кожну ніч проникання
в жіноче тіло
моє нутро втискалося в себе
і самотіло

а тепер я стою на вітрі
перемитий
на сивіючім зламі віку
пережитий

(Вірші, вибрані й передостанні, 1983)

Almost a Lullaby

Mommy, will the sun sleep on that pine?
Yes, my son, upon its branches.
And keep the maybugs warm?
Yes, and the beetles.
Will father come back tonight from the war?
Yes. ... From under the distant earth.
As soon as the sun sets?
As soon as the dark sets in.
You said it's easier for him to walk in the dark.
Yes, my dear, the daylight hurts his eye sockets.
He'll really come tonight?
Go to bed. He'll come to you.
Keep the light on for him to find his way.
I'll light a candle for him.
Will father bring some golden bugs
that crawl the sky at night?
Go to bed. He'll catch a few for you.
He should be careful not to break the moon.
He knows his way in heaven.
Will father also pick some flowers for you?
Sleep, my son, sleep ...

(From ‘Mandrivka til’, 1967)
Translated by Mark Rudman

Патриція Килина
(1936)

Берег

Проїжджають хвилі, мов нічні поїзди,
і місяць тиняється без діла,
як п'яний моряк, як останній самітний пасажир.

Поволі котяться клунки темряви,
котяться хвилі колесами,
і в приймальню вітру збираються тіні
під заіржавілим годинником місяця,
і чують тіні чекаючими пасажирами,
як місяць залізом дзвонить,
як по сталі хвилі дзвонять.

Нічними поїздами гуде прибій і відбій.
Приїжджає світанок,
немов фара біла — сліпить світанок,
і від'їжджають тіні в далеку подорож,
несучи клунки ночі.

Case History

Дочка принесла щось у фартусі;
в її волосся заплутався листок.
Вона прийшла в кухню, де сиділа сім'я при столі,
і відкрила фартух, щоб сім'ї показати
череп корови з роздавленим носом.
На нього дивилася сім'я налякана, і їм дочка сказала:
”Я всюди шукала,
та нічого кращого не знайшла.”
Батько крикнув і схопив череп,
а мати вигнала дочку з хати
— крізь двері було видно,
як дівчина бігла між деревами.
Мати взяла череп від батька, й поклала його
на стіл, біля миски помідорів.
Коли вона прикрашала розбиті роги петрушкою,
усі сміялися — тільки батько
слідкував очима за дочкою,
що зникла в зелених гілках.

(Трагедія джмелів, 1960)

Забути Зеленіти

Я не вважала; весна прийшла,
а я забула зеленіти.

Звичайно я чекаю на весну,
чешу волосся, щоб трава росла;
я перша людина, що йде до парку,
перша, що носить жовту суконку.
Я купую тюльпани, слухаю грому,
молюся до калюж, плачу по пролісках,
паду на коліна перед гніздами.
Кожної весни я така нерозумна,
а цього року —
я не знала, що весна прийшла,
і я забула зеленіти.

(Леґенди і сни, 1964)

Sufi1

Ruins are always distant,
and glory is always old.
We believe strongly in specters
made distant by the credo of moss.

We so battle at arches fallen to the ground;
rust on sabers and not blood;
beneath the white cupola of the desert
we can't imagine oak groves.

To the armless goddess we would give
the wholeness of an arm,
and long ago we've gotten used
to this invalid of beauty.

The oldest churches are museums,
and bones in crypts are a treasure;
all the prayers are effaced,
without precious stones and paints.

Our impulses ache even worse,
for pain is older than a brick,
it falls more slowly from the arch;
our sorrow lies there like salt.

We pray in all manner of ways, in frieses
we lie down, in fervent rows,
broken by love like vases,
and whipped into divine dreams.

Our moan has already become lichen —
we die for a long time alive,
obliterated by an eternal scorching south wind,
but in a distant paradise, we are free.

(From ‘Legendy i sny’, 1964)
Translated by Michael M. Naydan

Богдан Рубчак
(1935)

В кімнаті ста люстер

В кімнаті ста люстер, самозакоханий,
гарно викривленим я бачу себе. І тільки
в сірому саді мурів, на поверхні мурів, мій відблиск
мене не може зрадити ніколи.

Часто я одягаю пишні шати. Вони
щедробарвно блищать на мені
на мініятюрній сцені мого інтимного театру.
Але у голім

білім світлі, між кущами камінного саду,
убрання зовсім сіріє, блідне казкова маска, стікає
ґрим ґротеску, і я
знову стаю собою.

(Камінний сад, 1956)

Зрада ангела

Втомились плечі від незручних крил,
таких, як на старих дереворитах.
В куточках уст усмішка сибарита
і на сандалях тротуарів пил.

За те, що землю взяв за небосхил,
земля забрала завеликі мита:
єдина справжність міту вже закрита,
і уявити літ немає сил.

Та хоч привабив світ ночей гостинцем,
хоч прикував тебе тягар речей, —
залишишся ніяковим чужинцем:

ясніють у очах знаки незмиті,
і заважають крила, і пече
сліпучий спогад першої блакиті.

(Промениста зрада, 1960)

Декаданс

1

Осінь, наче в'юнка кокетка
з далеких днів,
що в протертім портреті предка,
на чарки дні

бачить очі палкі, протлілі,
і чує жаль,
і колише в закляклім тілі
свій перший вальс.

2

Осінь, наче крихкий вельможа
в бруднім бістро,
що покійним покоям, льожам
підносить тост.

Щось помітне в тендітних руках,
як осад свят,
і як морок, бреде по бруках
його віват.

(Крило Ікарове, 1983)

To Hamlet

Not the first book, and not the last,
And not the wisdom of an arid historian —
The answer to all these questions
Is the skull of old Yorick.

All will be very simple:
Still tired, in your sleep
You'll find the famous
Treasure of yellow bone.

You'll rise suddenly from the bed,
Forgetting forever the losses:
Because its terrible smile
Will teach you to live and to die.

(From ‘Kaminnyi sad’, 1956)
Translated by Yuriy Tarnawsky

Юрій Тарнавський
(1934)

Звернення ХІV
(Мадрід)

Тримали мене твої ложки та яблука, і молоко, над ліжком, повним вуличного руху, і готель пропихав свої неогрівані й неосвітлені пальці, крізь діри в чвірках і в постелі, по коріння фіялок у моїм шлунку, і відчинялися двері в чвірках, і виходили з них шереги холодних тарілок і виделок, щоб віддавати поклін моїм устам, замкнутим, як повіки, і холодні книжки тиснулися до моїх уст, і чорні телефони прилітали до мого прізвища, і клювали його літери, як птахи, і панували мої повіки з м'яса, підпертого подушками й телефонами, і не було нікого в кімнаті, крім моїх рук і крісел, і було чути, як від'їжджали під землею, в сторону недільних газет і дорогої півночі, гаї квітучих мигдалів і велетенські залізні троянди, що дзвонили, як ланцюги, і я виходив зі своїх костей та твої рухомі сходові клітки, щоб махати фотографіями моїх рук до дорогих облич, потятих моїми устами на шматки і порозкидуваних по пригноблюючих долівках твоїх темних готелів, і зоставалася з мене тільки одна рука, стиснена в кулак, в якім я тримав твій вічний холод і непривітальність, і треба було відходити до театру, де моє м'ясо представляло на сцені від'їзд уст від молекуль, і повік від повік, і куп ніг від корони, повної м'яса й сліз, і гаряче крісло, на якім я сидів, гризло мої сльози крізь кості моїх рук, і знову треба було ворушитися, і вертатися до дзеркала, освітленого моїми тремтячими руками і стиснутими щелепами, щоб полоскати перед ним смак мідяних рур у моїм роті, і вставати ранком, і спішити до лябораторій, щоб розводити в моїм шлунку мікроби фотографій і страшних машин, що живляться хворобами!

О, Мадріде, повний троянд, підпертих цеглою, і рожевих циферблятів, на яких безконечні, прозорі краєвиди рухаються, як стрілки годинників, і соняшного світла, порушуваного стрілками твоїх годинників, і географії Еспанії, що виростає з твоїх циферблятів на всі боки, і троянд, як ротів, забитих твоєю рожевою глиною, і годинників, забитих твоїми рожевими трояндами, і годинників, набитих людськими обличчями, як трамваї, і рогів годинників, на яких я дожидав присмерків, і рогів годинників, на яких ждали мене дорогі обличчя, і пива, на рогах якого я дожидав прибуття рожевих троянд, і вулиць, у формі велетенських рожевих троянд, що ворушилися, і телевізорів, повних гарячих голубих троянд, і поворотів з корид, з ротами, повними гарячих живих троянд, і прозорих троянд над головою, і ліжок, поділених на рожеві троянди, і наших тіл, поділених на рожеві ліжка і на троянди в них, і рожевих троянд, викришених з наших тіл, і розсипаних по сірих шляхах, що ведуть до тебе з усіх кінців Еспанії!

(Без Еспанії, 1967)

Старість

Сидить у кріслі старий чоловік,
а його шкіра, як соняшник,
слідує за сонцем, що постійно втікає,
як кіт, який не хоче, щоб його погладили.

Скінчилося його життя,
як неприємне завдання, яке треба було виконати,
і тепер він може відпочивати,
аж його впустять до могили.

Він не має ні сили ні бажання поворухнутися,
і тільки бачить з-під опущених повік,
як лазять по його жовтих руках
мухи, сині, як очі.

(Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему, 1970)

Chicago O'Hare

Sunday afternoon on the plane, waiting
to fly out of Chicago
O'Hare,
my mind is full of
thoughts of Frank O'Hara and the
smell of aviation
oil, would like to
see my girl friend on arriving, she's
entertaining some unknown
scientist at her
home today, the plane will
touch the ground like a man his
wounded heart with his fingers, I'll get into my
car, cold like the stares of the
passers by, will I call
her, will our love,
relationship last
forever, on my left, beyond
the empty seat, a pregnant
girl sits holding her bulging
belly with the soft
white safety belts of
her hands protecting a
life, who'll protect mine?

(From a bilingual collection ‘This Is How I Get Well’, 1978)

Женя Васильківська
(1929)

Малий триптих

І.
Світанок

Ніч, як цибуля,
роздягається.
В дзижчанні вуліїв
танцюють заяці.
Пухнастим віялом
обрій лоскочуть,
перуть закопчену
сорочку ночі,
з бджолами пишуть
мир неохочий
під круглолице
прощання ночі.

ІІ.
Над водою

Дві берези
над водою
важать неба
синю брилу.
У зелених верховіттях
сонце люльку
закурило.
І, моргаючи зі ставу
оком повним жабуриння,
кличе вглиб, де між лататтям
чорний жук ломачку вийняв —
і у всесвіті коріння,
у святині оситнягу
проганяє рибу смерти,
закликає жабу ночі,
а тоді, зігнувши промінь
вусами, як соломину,
вишиває воду тінню
і зникає в баговінні

ІІІ.
Вечір

Прядиво тиші
над очеретом
лагіднить строге
обличчя вечора.
Берегом ходять
мовчазні звірі —
сіють у воду
світляний порох.
А хитра річка —
іскриста риба —
срібною лускою
ніч покорила,
і світить вербам,
що витчуть листям
з срібного плюскоту
прядиво тиші.

(Короткі віддалі, 1959)

Fatherland
(an excerpt)

7

So, we gather you, because you shattered
like a wind in-between the needles of haggard pines.
And you, after all, are the wind. You touch
salty breasts of the sea — and it waves;
you fall with a sheer breath onto the muddy salt —
and its mysterious muscles revive —
and in the slim hands
you bring fresh moon.

(From ‘Korotki viddali’, 1959)
Translated by Maria G. Rewakowicz

Віра Вовк
(1926)

Орфей
Елегія ІІІ

Єдина, схилімся під била далій,
Щоб темна бронза твого волосся
Відрізнялася від рослинної зелені,
Щоб усе сповнилося, як останнє дрижання струни.
Вогненним листком виноградника
Впаду на твої уста — пелюстки гернії, розхилені в вітрі,
І вип'ю з них земну тяжінь своїм пісням,
Що дико блукають бездомними птахами простору.
Зостав знов пливучий час, хай спочине в округлості вечора,
В чашах лілей задуманих,
Бо тільки вибранці творять в коханні правдиве, єдина.

— О, фіолетні смеркання над морем без тебе,
О, дикий клич мев, що роздер мою душу!
Вагітніє небо погідне, і сиплються зорі,
Ненарушені горем, що забрала мій спів.
Скрипить бамбусовий гай, як давніше,
По звичаю давнім гойдаються орхідеї,
І світло хвилюється в водах, як стьожка
З прядива веселки, бездумно.
Тільки в піску вологім застиг наш слід
Із давен-давна, ще як цей берег був наш.
Ще й досі сюди ковзькі хвилі полощуть
Мушлі рожеві, схожі на ловкі вуха,
Що слухали моїх пісень.

Червоноруба, на суші, горить анемона;
— Завтра вона вже вмре під байдужістю сонця ...
Одна-однісенька хвиля вернула б її у життя,
Але ця хвиля буде собі плюскотіти
На віддаль дитячого кроку від неї,
Холодна, ритмічна, прозора ...
Як розбудити чуття цій природі,
Затопленій тільки у власну красу?
Єдина, як відшукати те все, що минуло?
Чи пізнаєш той крик, що був раніше мій спів?
Я буду бігти навмання, ловити твою білу одежу,
Хоч би то були тільки білі вітрила, що лопочуть у вітрі,
Буду кричати в роз'юшене море твоє ім'я,
Хай регочуться хвилі!

Ранком, може, рибалки найдуть, витягаючи сіті,
Півзариту в пісок сопілку Орфея,
І заграє по мені наймолодший рибалка.

(Елегії, 1956)

Psalm
Angels of Light:

Blessed are You
from morning till the evening star
from sea to land
from angel to man

You radiate
from the realms of suns
to a single cell
and light years are your halo

in the right hand — fair weather and plentiful harvest
in the left — dire storms and drought

tree raises its arms
stem bends its knee
metal rings out praise

and all that sends terror —
frozen wastes, deserts, and volcanoes
arose from the will
of Your holy hand

Your feet resting on crowns
You sat the child beside You
not a wise man, nor a king

You made the angels fall
You chose prophets
from among shepherds

meanwhile the proud possessed this earth

(From ‘Tryptykh, do tsylindrovykh kartyn Iu. Soloviia’, 1982)
Translated by Larissa M. L. Z. Onyshkevych

PART II

Роман Бабовал
(1950)

Поезія про кохання — 1

над ранком, як
серед життя,
побилися пляшки залиті сміхом.
ти босоніж прибіжиш,

загорнена в легеньке літо,
припадеш мені
до тіла
теплою провиною.

: між нами ширші
відстані, як між
двома зернинами
секунд.

Після зради

роздерте рогом місяця — кохання.
скрипить воно, немов
забуті сходи, що ведуть
під землею, виминаючи
країну молока, імперію
медів.
за плотом продає злидар
агонію дощу за яблуко
гниле й запрошує
в щоразу манливішу подорож.
надворі ніч — совина.

коли ржавіє невідзовно
день,
коли чекання до самоодурення
щоночі подібніше.

літо
тане ненажерливе
у глиняному жбані —
напоєне твоїми іменами,
залите запахом твоєї шкіри.

(‘Омана молока і листи до коханок’, 1985)

* * *

my spider
will weave
enchanted arabesques for you,
fresh linens, transient joys,
dizzy illusions and angel's wings —
when you no longer have yours.

and if by chance you see
your life becoming
too short and confined
he'll
weave a silken bridge for you
between death
and your finest memory.

(From ‘Nichni perekazy’, 1987)
Translated by Bohdan Boychuk and Myrosia Stefaniuk

Марко Царинник
(1944)

* * *

Завжди я боявся
цієї хвилини —
повороту до любови
з перспективи.

Я бачу ці очі —
і інші.
Я торкаю ці губи —
і інші.

Я володію цим серцем —
як і іншими.
Я знаю точно,
що сказати.

Невинність покинула
мене.
Пісня.
Пісня раптом
покинула мене.

(1963)

* * *

Day and night meet each other
in the silent twilight.
Sparks — soft, erotic —
smoulder in the shadows.
On the sidewalk of my soul
your figure passes by.
Day and night meet each other
in the silent twilight.

(1963)
Translated by Maria G. Rewakowicz

Юрій Коломиєць (1930)

Лесі

Уже по днях,
утканих сріблом в косах;
по різаних роках
навскіс дзеркал,
ти ще моя —
ніким неторкана весна.

Ти сонце носиш
на грудях вічних літ.

І віє той пахучий
подих кіс,
які вмочалися у біг
сердець,
коли ми вдвох ловили
місяць.

Ти ще моя,
бо на твоїх устах
розтали зими,
що часом кралися
в нудні кімнати літа.

Ми вдвох, колись,
гасили сонце
і поцілунками
в далеку праніч
засвічували зорі.

Ти ще моя,
бо чуєш,
вечір стелить тишу,
бо бачиш
он
намалювавсь медяний місяць,
де день
перестелив для сонців постіль.

(Гранчасте сонце, 1965)

Provocation

To be born
is almost a provocation,
it is done
without any consultation.

You're trying to outlive
the reason
for your entrance.

One must believe in God
definitely
otherwise there is no chance
for eternity.

They say that the appetite
for eternity
begins
at sunset.

Children will tell
the rest.

(From ‘Bili temy’, 1983)
Translated by Maria G. Rewakowicz

Олег Коверко (1937)

Чекання

Я чекатиму на весну,
щоб зустрінути тебе
в саду райдуги,
на долонях білої лілеї,
на оксамитах червоних тюльпанів,
у поцілунку пів-місяця.

Я ждатиму. Довго ждатиму,
щоб побачити знову
синє коливання роси,
зелений розпач дерев,
бурю теплого соку
і плач білої кори.

Ждатиму.
Шукатиму твоє лице
у самоті
за параваном білих сліз,
у пориві
на схрещених стовпах землі,
у ніжності
на чорному шовку постелі,
у жертві
на дні хвилювань і болю.

(Ескізи над віддалю, 1966)

Ballad About a Tired Body

A foggy morning
and the sun's rays
have not yet blushed
on the day's white edges.
My body lies leisurely
on the soft blanket of the night
and burns out with a yellow beam
of a distant lighthouse.
My thoughts — idle albatrosses —
hover round the crevices of amber light
like a lost rainbow
and smash their deep-eyed foreheads
into the massive numbness of the skull.
The uncertain melancholy licks
the restless pole of curiosity
and asks:
were you with me the first time?

(From ‘Vtecha’, 1969)
Translated by Maria G. Rewakowicz

Марія Ревакович
(1960)

Вірш особистий

Відходиш у ліс, поміж дерев,
скинувши з плеча життя, мов важкий плащ,
відходиш у себе, поміж мовчання,
з нагим тілом наче вірним псом.

Входиш в березу й сняться тобі
чорно-білі сни, стукаєш у листок,
двері тихо відкриваються навстіж
й ввічі ллється зелена повінь.

Входиш у стебла трав і чуєш
гомін предків, входиш у тільця роси
й Божі сльози вмивають твої стопи,
входиш знов у себе й ти — вже світ.

(Зелений дах, 1999)

* * *

two fingers
on the pillow
like fragile straws

through one
I inhale you
asleep
dreaming
of my lips

through the other
I suck the tear
from your eye
and sanctify myself

two frail fingers
like absolution
between us

(From ‘M'iake E,’ 1992)
Translated by Paul Pines

Notes on the Poets

Poet, prose writer and artist, EMMA ANDIJEWSKA, has authored sixteen books of poetry including Birth of an Idol (1958), The Fish and Dimension (1961), Elements (1964), Songs without a Text (1968), A Lesson about the Earth (1975), The Temptations of St. Anthony (1985). Her debut collection Poems (1951) prompted some critics to label her as Ukrainian first surrealist poet. She also published several works of fiction including three novels and four collections of short stories. In the 1990s she has devoted herself more and more to painting, gaining considerable acclaim for her surrealistic, childlike, quasi-monster figures. Her most recent poetry collection Waves was published in Kyiv in 2002. Born in Eastern Ukraine, she currently resides in Munich.

ROMAN BABOWAL was born in Belgium where he also resides. He works professionally as a specialist in nuclear medicine. Bilingual poet and translator, Babowal has published six books of poetry in Ukrainian and three in French. His most recent collections in Ukrainian are Journeys of the Believable (1993), published in Kyiv, and Fragmentary Memory (1994), published in Belgium. He translates contemporary Ukrainian poets into French, and translates Belgian, French and Italian writers into Ukrainian.

Poet, writer, translator, literary editor, BOHDAN BOYCHUK, has published nine books of poetry, one collection of plays and one novel. His selected poems were translated by American poets, Mark Rudman and David Ignatow, into English in a volume entitled Memories of Love (1989). He co-translated English editions of the poets Bohdan Ihor Antonych, Ivan Drach, and Boris Pasternak. He is one of the most prominent co-founders of the New York Group and founding editor of the literary and art journal Svito-vyd, which was published from 1990 to 1999 in New York and Kyiv. His last two poetry collections have been published in Kyiv, The Third Fall (1991) and Love Poems and Prayers (2002). He currently shares his residence between Kyiv and Glen Spey, NY.

Poet, translator and freelance writer, MARCO CARYNNYK, has not managed thus far to come up with a collection of his original poetry. He published substantially in the 1960s, 1970s and 1980s in various Ukrainian émigré journals. He is well-known as translator of Ukrainian contemporary poets and writers into English. Born in Berlin, he emigrated to the United States with his parents after World War II. He moved to Canada in the 1970s and resides in Toronto. His association with the New York Group is tangential.

Born in Eastern Ukraine, poet IURII KOLOMYIETS has authored two books of poetry including Faceted Sun (1965) and White Themes (1983) for which he received an Antonovych Prize. His poetry recently appeared in the Ukrainian literary journal Kur'ier Kryvbasu. He resides in Chicago.
OLEH KOVERKO, another resident of Chicago, has also authored two books of poetry including Sketches of the Remote (1966) and Escape (1969). He has not been publishing poetry since the 1970s.

Born in Montana, PATRYTSIIA KYLYNA ( a Ukrainian pen-name of PATRICIA NELL WARREN) was introduced to Ukrainian literature in the late 1950s by her husband Yuriy Tarnawsky. Prose writer, poet, translator, publisher and editor, she has published three books of poetry in Ukrainian including The Tragedy of Bees (1960), Legends and Dreams (1964) and Pink Cities (1969). She stopped writing in Ukrainian and left the group in the early 1970s, shortly after she divorced Tarnawsky. Since then she devoted herself to writing fiction in her native English in which she mostly explores various aspects of gay life. She resides in Los Angeles and co-owns a media company, Wildcat International.

Poet, translator and literary scholar, MARIA REWAKOWICZ, has authored four books of poetry, most recent of which is A Green Roof (1999), published in Kyiv. Born in Poland, she studied in Warsaw, then Italy and Canada before settling down in the United States. The youngest member of the New York Group, her first two collections were published by the group's publishing house. She wrote a dissertation on the New York Group, entitled “The Phenomenon and Poetry of New York Group: Discourses, Disguises and Liminality,” focusing on the achievements of its seven founding members. She resides in New York City.

Born in Western Ukraine, BOHDAN RUBCHAK, emigrated to the United States in 1948 at the age of 13. Poet and literary scholar, he has authored six collections of poetry, the last of which, The Wing of Icarus (1991), was published in Kyiv. Since 1974 he has been a professor of Slavic literatures at the University of Illinois at Chicago. Even though he resided in Chicago at the time the New York Group was created, he had an enormous impact on the group's development and formation through correspondence and literary criticism. He has reviewed and critiqued many collections of his fellow members. He co-edited with Bohdan Boychuk the influential two-volume anthology of Ukrainian poetry in the West, Coordinates (1969).

YURIY TARNAWSKY was born in Western Ukraine and educated in Germany and the US. He has authored nineteen collections of poetry (published in nine volumes), seven plays (collected in 6x0), eight works of fiction, as well as numerous articles and translations from Ukrainian into English and from various languages into Ukrainian. He is a member of the US-based Fiction Collective and a prominent co-founder of the New York Group. He writes both in Ukrainian and English. Two experimental novels written in English, Meningitis and Three Blondes and Death, appeared in 1978 and 1993, respectively. He has also written some poetry in Spanish. His most recent poetry collection is They Do Not Exist (1999) published in Kyiv. He resides outside of New York City.

Poet and translator, ZHENIA VASYL'KIVS'KA, has authored just one volume of poetry, entitled Short Distances (1959). Born in Volhynia region of Ukraine, she was active in émigré literary circles of the 1950s, but at the beginning of the 1960s, after she received a Ph.D. in Romance languages at Columbia University, she moved south and settled into her professional life. She severed literary contacts with her colleagues from the group.

VIRA VOVK, the pseudonym of poet, prose writer, dramatist, literary scholar and translator. Born in Western Ukraine, she emigrated first to Germany and later to Brazil. She has published nine books of poetry, several collections of short stories and a few verse dramas. Her most recent poetry collection Poems (2000), published in Kyiv, includes her selected poetry as well as new works. She has translated a considerable number of works into Ukrainian, Portuguese and German. She resides in Rio de Janeiro where until recently she taught comparative literature at the Federal University.

Notes on the Translators

MICHAEL M. NAYDAN, professor of Slavic languages and literatures at The Pennsylvania State University. He has extensively translated from Ukrainian and Russian into English. His books of translation include poems of Lina Kostenko, Pavlo Tychyna, and Marina Tsvetaeva.
LARISSA M. L. Z. ONYSHKEVYCH, literary scholar and translator. She is President of the Shevchenko Scientific Society in New York. She is the compiler and editor of the Ukrainian-language The Twins Shall Meet Again: An Anthology of Ukrainian Drama in the Diaspora (1997). She also contributed a mini-anthology of Ukrainian poetry to Shifting Borders: East European Poetries of the Eighties (1993).
Poet and prose writer, PAUL PINES, has authored several books of poetry and prose. His novel The Tin Angel (1983) has been translated into French and published in France. His translations of Ukrainian poets have appeared in the journals Pequod and Agni. He resides in Glens Falls, NY.
Poet, essayist and translator, MARK RUDMAN, has published several books of poetry and essays. The book Rider (1994) won the National Book Critics Circle Award for Poetry. In 1998 he published a translation of Euripides' Daughters of Troy. With Bohdan Boychuk he published a translation of Boris Pasternak's My Sister—Life and Sublime Malady (1983) and co-translated a volume of Bohdan Boychuk's poetry into English under the title Memories of Love (1989). He resides in New York City.
Poet, writer and translator, MYROSIA STEFANIUK, has published book-length translations of Vasyl Holoborodko and Mykola Vorobiov. A selection of her own poetry and prose was published in an anthology of women writers, At the Edge of Mirror Lake (1999). She lives in Warren, Michigan.

Acknowledgments

These translations have appeared in the following journals and anthologies:
Roman Babowal: “my spider,” from A Hundred Years of Youth: A Bilingual
Anthology of 20th Century Ukrainian Poetry (Lviv: Litopys, 2001).
Bohdan Boychuk: “Almost a Lullaby,” from Memories of Love: The Selected Poems of Bohdan Boychuk (Riverdale-on-the Hudson: Sheep Meadow Press, 1989).
Maria Rewakowicz: “two fingers,” Agni 37 (1993).
Bohdan Rubchak: “To Hamlet,” from A Hundred Years of Youth (2001).
Vira Vovk: “Psalm,” from A Hundred Years of Youth (2001) and from Shifting
Borders: East European Poetries of the Eighties (Fairleigh Dickinson Press, 1993).

© Maria G. Rewakowicz

back

top